Йдуть з життя славні закарпатські шахісти. Торік влітку не
стало Бориса Попдякуника, місяць тому у  зовсім молодому
віці   важка хвороба забрала  виноградівця  Василя Бірова. І ось —  нова  втрата. На
76-му році  спинився життєвий шлях відомого ужгородського
шахіста, кандидата в майстри спорту Анатолія Позднякова. Не стало сильного шахіста, ерудованої
людини високої моралі і порядності, яка була закохана в шахи.

На Закарпаття  тоді ще молодий спеціаліст з деревообробної промисловості
родом з мальовничої єсенінської Рязанщини потрапив на початку далеких 60-х. Працював на Механічному
заводі в Ужгороді, тут знайшові своє сімейне щастя з дружиною Марією. Разом виростили  доньку
 Світлану і
сина Сергія. Шахами цікавився не просто як грою, а як  галуззю людської культури. Із задоволенням  читав шахову літературу, виписував   журнали, чудово
знав історію давньої гри. Одночасно був і сильним шахістом-практиком. У 70-х роках вважався одним з
провідних шахістів краю, був  чемпіоном обласного центру.
Та не тільки за це шанували Анатолія Сергійовича колеги-шахісти. Він був справжнім ентузіастом
улюбленої гри. За його безпосередньої участі у 1979 році в Ужгороді було відкрито шаховий клуб,
якийзгодом став справжньою цитаделлю шахового життя міста і всієї області. Довгіроки ужгородець
входив до складу шахової федерації, де зробив чимало добрих справ.

Взагалі Анатолій
Сергійович був людиною широкого діапазону. Захоплювався літературою, історією, гірськими лижами,
залюбки проводив час на природі та на  дачі, гаряче
займався  вихованням доньки, сина, а згодом – і
онука. Щиро любив мальовниче Закарпаття, яке стало його другою Батьківщиною. Але ніколи не забував і
свого коріння – був активним членом Товариства російської культури Закарпаття, писав цікаві статті в
обласній пресі не тільки про проблеми лісового господарства та 
свої шахові спогади, а й  про творчість видатних
російських митців – Єсеніна, Висоцького та інших. З молодих років і ледь не до останніх  хвилин  свого життя
 він був енергійною людиною,  яка увесь свій вільний час присвячувала родині, улюбленій дачі
та шахам, знаходивши в них розраду. До солідних літ Анатолій Сергійович був по-спортивному підтягнутий. Сидіти
вдома склавши руки, перебуваючи у повному здравії, вважав
непристойним, тому навіть  у  свої 75
продовжував повноцінно працювати на фірмі “Закарпатмеблі”. Здавалося,  доля відпустить  шаховому ветерану ще багато років життя в оточенні рідних і
друзів, але підступна невиліковна хвороба перекреслила ці сподівання. Щира і світла людина пішла з
життя. Однак  залишає по собі добру пам’ять, спогади
близьких людей і свої кращі шахові партії.

Аркадій
ВОРОВИЧ